5 правових позицій, що змінили судову практику у цивільних справах у 2020 році

судова практика

1. Звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною

Сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб’єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об’єктивним закріпленням такого виду заборгованості у Перелік.

Вирішуючи питання правомірності вчинення виконавчого напису у розумінні статті 88 Закону України «Про нотаріат» слід враховувати, що наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника та жодним чином не свідчить про неправомірність вчинення виконавчого напису.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що спір про право, який унеможливлює вчинення виконавчого напису і, як наслідок, зумовлює певну правову реакцію нотаріуса, міг вбачатися нотаріусом винятково із заяви боржника про зупинення виконавчого провадження, поданої відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» і обґрунтованої тим, що боржник звернувся до суду із відповідною позовною заявою про оспорювання заборгованості, а також на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження його позовної заяви. Але навіть такі обставини свідчили б про існування спору про право, проте не змінювали б правової характеристики цього виду заборгованості як безспірної.

Повний текст постанови ВП ВС від 15.01.2020 по справі № 305/2082/14-ц за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/56865918/.

Здійснено відступ від правових позицій ВСУ від 04 березня 2015 року у справі № 640/5240/13-ц.

2. Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об’єктом цивільних прав

Частка у праві спільної часткової власності є самостійним об’єктом цивільних прав, яка може бути об’єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 52 Закону про ВП 1999 (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» в чинній редакції є тотожною) передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена.

Повний текст постанови ВП ВС від 15.01.2020 по справі № 367/6231/16-ц за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/56106945/.

Здійснено відступ від правової позиції КАС ВС від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16.

3. Право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об’єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об’єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Повний текст постанови ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/doc/view/?id=61227250.

Здійснено відступ від правових позицій КЦС ВС:

📌 від 25 квітня 2018 року у справі № 399/374/16-ц;

📌 від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц;

📌 від 17 жовтня 2018 року у справі № 376/2038/14-ц;

📌 від 11 лютого 2019 року у справі № 183/4638/16;

📌 від 13 березня 2019 року у справі № 532/1150/17;

📌 від 20 березня 2019 року у справі № 587/260/17;

📌 від 3 квітня 2019 року у справі № 525/1385/16-ц;

📌 від 11 грудня 2019 року у справі № 188/1124/15-ц;

📌 від 18 березня 2019 року у справі № 472/598/16-ц;

Також здійснено відступ від правових позицій ВСУ:

📌 від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17;

📌 від 5 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц;

📌 від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц.

4. Право користування земельними ділянками не може перейти до раніше створеного фермерського господарства

Однак, позивач оспорювані земельні ділянки отримав із земель сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для створення фермерського господарства та за встановлених обставин справи право користування зазначеними земельними ділянками не могло перейти до раніше створеного фермерського господарства.

Відтак ФГ «Ямбуренко» не могло набути прав користування та володіння спірними земельними ділянками від члена та керівника цього фермерського господарства.

Таким чином, з огляду на суб’єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Повний текст постанови ВП ВС від 12.05.2020 по справі № 357/1180/17 за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/59221015/.

Здійснено відступ від правової позиції ВП ВС від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц.

5. Припинення контракту з працівником

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що гарантія частини третьої статті 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов і визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у рішенні помилково включив до відповідного розрахунку день звільнення позивача з роботи.

Повний текст постанови від 15.09.2020 по справі № 205/4196/18 за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/78755306/.

Здійснено відступ від правової позиції ВСУ від 26 грудня 2012 року у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 року у справі № 640/10761/14-ц.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *