Добірка правових позицій щодо отримання дозвільних документів

1. За умови подання суб’єктом господарювання повного пакета документів, він має право на застосування принципу мовчазної згоди

Принцип мовчазної згоди (в контексті процедури отримання дозволу та наслідків не прийняття суб’єктом владних повноважень своєчасного рішення) можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження. Суб’єкт господарювання вправі продовжувати виконання робіт до прийняття відповідного рішення (позитивного або негативного) компетентним органом.

Юридичний факт, який полягає у бездіяльності дозвільного органу, стає передумовою для виникнення правовідносин, у яких суб`єкт господарювання може застосувати принцип мовчазної згоди. Тобто, виникнення у суб`єкта господарювання права на застосування принципу мовчазної згоди настає при наявності таких умов:

  • суб’єктом господарювання подані всі визначені законом документи для отримання дозволу, що підтверджується копією заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття;
  • закінчення строку розгляду поданих документів — 10 робочих днів від дня подання заяви;
  • відсутність/несвоєчасність відповіді суб’єкта владних повноважень по суті поданої заяви.

Аналіз норм Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дає підстави для висновку, що за умови подання суб’єктом господарювання повного пакета документів, він має право на застосування принципу мовчазної згоди.

Повний текст постанови КАС ВС від 29.11.2019 по справі №826/2440/18 – https://app.pravosud.com.ua/public/docs/45516488/.

2. ІМО погоджено за принципом мовчазної згоди, оскільки Міністерство культури України не дотрималося строку погодження ІМО

Міністерство культури України — це орган погодження історико-містобудівного обґрунтування (ІМО), яке є складовою проєктної документації. Її погодження віднесено до адміністративних послуг згідно з наказом Міністерства культури України «Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Міністерством культури адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей».

Колегія суддів звернула увагу, що законодавством не визначено строків погодження ІМО. Водночас у Законі України «Про адміністративні послуги» (частини 1, 2 ст. 10) передбачено, що в разі, якщо законом не визначено граничний строк надання адміністративної послуги, цей строк не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб’єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.

Якщо у встановлений термін суб’єктом господарювання не видано документ дозвільного характеру або не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб’єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності (ч. 6 ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»).

Отже, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок у цій справі — ІМО погоджено за принципом мовчазної згоди, оскільки Міністерство культури України не дотрималося строку погодження ІМО (відповідне рішення було прийнято через 107 днів після подачі документів).

Повний текст постанови КАС ВС від 13.02.2019 по справі № 826/16335/17 – https://app.pravosud.com.ua/public/docs/8319051/.

3. Замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт

Згідно з п.3 ч.1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт — щодо об’єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

Також ВС зауважив, що за порушення вищевказаних приписів законодавством України встановлена відповідальність, а саме: відповідно до п.3 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» суб’єкти містобудування, які є замовниками будівництва об’єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання на об’єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів зі значними наслідками (СС3), — у розмірі дев’ятисот прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

З вищезазначеного вбачається, що відповідальність, яка передбачена п.3 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», настає для замовника будівництва у разі неотримання ним Дозволу на виконання будівельних робіт (невидачі такого дозволу ДАБІ України) на момент виконання таких робіт.

За відсутності оригіналів дозвільних документів (дозволу та сертифікату) будівельні роботи на об’єкті «Реконструкція автозаправної станції зі встановленням додаткового технологічного обладнання модульного АГЗПі» не можна вважати правомірними.

Повний текст постанови КАС ВС від 10.09.2020 по справі № 817/1269/17 – https://app.pravosud.com.ua/public/docs/77342514/.

4. Нацрада при здійсненні своїх владних управлінських функцій уповноважена самостійно приймати рішення про анулювання ліцензії на мовлення

За частиною четвертою статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення у разі виникнення підстави для переоформлення ліцензії на мовлення у зв’язку зі зміною організаційно-правової форми, умов діяльності ліцензіата чи зміною відомостей про прямого власника (співвласників) та/або кінцевого бенефіціарного власника (контролера) ліцензіат зобов`язаний протягом 30 робочих днів подати Національній раді заяву про переоформлення ліцензії на мовлення разом з документами або їх засвідченими заявником копіями, що підтверджують зміну.

Попередня редакція частини четвертої статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення передбачала, що при виникненні підстав для переоформлення ліцензії на мовлення у зв`язку з організаційними змінами статусу та умов діяльності ліцензіата він зобов`язаний протягом 10 робочих днів подати до Національної ради заяву про переоформлення ліцензії та відповідні документи або їх нотаріально засвідчені копії, які підтверджують зазначені зміни.

Аналізуючи наведені норми у постанові від 20 листопада 2019 року (справа №812/362/16) Верховний Суд дійшов висновку, що суб`єкт інформаційної діяльності, у цьому випадку відповідач, має обов’язок подавати інформацію про будь-які зміни в структурі власності, тобто повідомляти позивача про будь-які зміни у своїй структурі власності. Вибуття або зміна власника свідчить про настання певних організаційних змін в товаристві.

На підставі положень частини четвертої статті 35 Закону України Про телебачення і радіомовлення з моменту вчинення реєстраційних дій, якими змінено власника товариства, у відповідача виник обов`язок звернення до позивача з заявою про переоформлення ліцензії на мовлення з дотриманням 10-денного строку.

У загаданому рішенні Верховного Суду (пункт 41 цієї постанови) останній вказав що аналіз статті 37 Закону України Про телебачення і радіомовлення дозволяє дійти висновку, що Нацрада при здійсненні своїх владних управлінських функцій уповноважена самостійно приймати рішення про анулювання ліцензії на мовлення, з підстав, визначених частиною другою статті 37 цього Закону, а також звертатися до суду з позовом у разі наявності обставин (фактів), наведених у частині п`ятій статті 37 Закону України Про телебачення і радіомовлення.

Повний текст постанови КАС ВС від 31.03.2020 по справі №815/6160/17 – https://app.pravosud.com.ua/public/docs/57988925/.

5. У разі необхідності надання містобудівних умов, які не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні, необхідно вносити зміни до відповідної містобудівної документації

Законний спосіб узгодження різних інтересів у сфері містобудування — громадське обговорення. Процедура громадського обговорення є запобіжником порушення важливих інтересів різних груп та осіб і забезпечує їх виявлення та врахування під час прийняття рішень у сфері містобудування.

Слід виходити з презумпції, що в містобудівній документації, яку розроблено та затверджено у встановленому порядку, враховано державні, громадські й приватні інтереси. Тому видання містобудівних умов та обмежень на підставі й відповідно до містобудівної документації свідчить про взаємоузгодження державних, громадських і приватних інтересів під час планування та забудови територій.

Навпаки, у разі відхилення містобудівних умов та обмежень від містобудівної документації постає питання про відповідність таких відхилень громадським та приватним інтересам. При цьому законом не передбачено спеціальної процедури перевірки такої відповідності.

З огляду на вищенаведене у разі необхідності надання містобудівних умов, які не відповідають містобудівній документації на місцевому рівні (а отже, невідомо, чи враховують інтереси усіх зацікавлених осіб), необхідно вносити зміни до відповідної містобудівної документації у порядку, передбаченому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Повний текст постанови КАС ВС від 04.09.2019 по справі № 826/13852/17 – https://app.pravosud.com.ua/public/docs/42373849/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *