Добірка правових позицій стосовно розірвання шлюбу

1. Надання строку на примирення подружжя

Доводи касаційної скарги щодо невжиття судами заходів для примирення сторін були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції та апеляційний суд виходив з аналізу змісту статті 111 СК України дійшовши висновку про те, що закріплена у цій статті норма є диспозитивною, оскільки, суд буде вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства.

Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.

Крім того, апеляційний суд виходив з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов’язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.

Повний текст постанови КЦС ВС від 11.06.2019 по справі № 605/434/18 – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/39541224/

2. Розірвання шлюбу у судовому порядку

Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Під час розв’язання питання про визначення місця проживання дитини, участь органу опіки та піклування є обов’язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (судом обов’язково враховується стан здоров’я як батьків, так і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище заявника), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло.

За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір’ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз’яснити сторонам порядок розв’язання питання про визначення місця проживання дитини.

Повний текст постанови КЦС ВС від 15.01.2020 по справі № 200/952/18 – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/55577682/

3. Пред’явлення позову про розірвання шлюбу вагітній дружині

Згідно з частиною другою статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» згідно з частиною другою статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлено протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Вказане обмеження стосується як чоловіка, так і дружини, включаючи випадки, коли дитина народилася мертвою або померла до досягнення нею одного року.

Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, — припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв’язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі.

Висновки апеляційного суду про те, що на час пред’явлення позову відповідач не була вагітною, а тому при зверненні до суду з позовом про розірвання шлюбу позивачем не були порушені вимоги частини другої статті 110 СК України не ґрунтуються на вимогах закону.

Приписи частини другої статті 110 СК України виключають провадження у справі за умови вагітності дружини. Факт вагітності дружини є безумовною підставою, яка унеможливлює подальший розгляд справи.

Повний текст постанови КЦС ВС від 17.10.2018 по справі № 753/8546/17 – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/5786020/

4. Визнання фіктивним розірвання шлюбу

З урахуванням положень сімейного законодавства, розірвання шлюбу може бути визнане фіктивним за таких умов:

  • розірвання шлюбу повинно бути здійснене відповідно до положень статті 106 СК України, тобто органом державної реєстрації актів цивільного стану;
  • жінка та чоловік після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім’єю;
  • на момент розірвання шлюбу вони не мали на меті припинення шлюбних відносин.

При цьому для визнання розірвання шлюбу фіктивним є необхідною наявність не лише факту спільного проживання, а і фактів, які підтверджують існування в обох з подружжя внутрішньої волі до підтримання подальших шлюбних відносин та її виявлення у вигляді активних дій. Такими активними діями є: 1) дії, спрямовані на реалізацію функцій сім’ї та мети шлюбних відносин (наприклад, репродуктивної функції); 2) подальше активне ведення спільного господарства, подальша спільна праця, спрямована на забезпечення фінансової стабільності союзу чоловіка та жінки та збільшення їх спільного капіталу.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів наявності умов, за яких розірвання шлюбу можливо визнати фіктивним, зокрема, позивач не довів, що дії колишнього подружжя після розірвання шлюбу були спрямовані на реалізацію функцій сім’ї та мети шлюбних відносин та не надав доказів, що колишнє подружжя не мало наміру припиняти шлюбні відносини.

При цьому суди правильно врахували, що з моменту розірвання шлюбу до звернення позивача до суду з цим позовом пройшло більше 10 років, жоден із колишнього подружжя не порушував питання про фіктивність розірвання шлюбу.

Повний текст постанови КЦС ВС від 31.03.2020 по справі № 644/6976/16-ц – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/58092635/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *