Повна або часткова компенсація додаткових витрат на дітей забезпечується із урахуванням матеріального становища батьків.
Згідно із частиною першою статті 185СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв’язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин належить до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.
Згідно з частиною другою статті 185СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов’язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Постанова Касаційного цивільного суду від 21.02.2018 по справі № 127/16614/15-ц – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/1131530/
Витрати на навчання дітей, після досягнення ними повноліття покладаються на обох батьків незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
За правилами частини першої статті 199 Сімейного кодексу України (далі – СК України), якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СКУкраїни, яка, зокрема, передбачає обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов’язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв’язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов’язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов’язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред’явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Пред’являючи позов, позивач зазначив, що потребує матеріальної допомоги батька, посилаючись, зокрема, на витрати, пов’язанні з навчанням, харчуванням, проживанням у гуртожитку, витрати на проїзд додому, оскільки стипендія не покриває цих витрат.
Відповідно до частини першої статті 182СК Україниу редакції Закону № 936-VIII від 26 січня 2016 року, яка була чинною на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач має можливість сплачувати кошти на утримання свого повнолітнього сина, який навчається та потребує допомоги, дійшли обґрунтованого висновку про зобов’язання відповідач утримувати позивача на період навчання до досягнення ним 23 років.
Постанова Касаційного цивільного суду від 21.02.2018 по справі № 208/3075/16 – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/1130278/
Звільнення від обов’язку утримувати матір, батька може мати місце лише у випадку, якщо такий обов’язок у дочки, сина виник.
Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Тлумачення статті 204СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вона може застосовуватися, якщо встановлено у сукупності такі обставини: (а) непрацездатність матері, батька; (б) потребу матері, батька в матеріальній допомозі; (в) ухилення матері, батька від виконання батьківських обов’язків. Тобто, звільнення від обов’язку утримувати матір, батька може мати місце лише у випадку, якщо такий обов’язок у дочки, сина виник.
Проте встановивши, що позивач не довів факту потреби матеріальної допомоги, не врахували, що у відповідача не виник обов’язок утримувати позивача і зробили передчасний висновок про задоволення зустрічного позову.
Постанова Касаційного цивільного суду від 07.11.2018 по справі № 400/1621/16-ц – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/6252150/
Питання щодо стягнення аліментів з іноземних громадян вирішується згідно із законодавством України, якщо позивачем є громадянин України.
Статтею 180СК України передбачено обов’язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частинами першою та другою 182 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 183 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків передбачених статтею 184 Сімейного кодексу.
Доводи касаційної скарги про те, що визначаючи розмір аліментів у частці від доходу відповідача, а не у твердій грошовій сумі, суди вийшли за межі заявлених позовних вимог є безпідставними, оскільки предметом позову є стягнення аліментів на утримання дитини, який позивач обгрунтовувала посиланням на ухилення відповідача від надання матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини, в межах якого суди вирішили спір. Вирішення питання про визначення розміру аліментів у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі залежить від встановлених судом обставин щодо отримуваних відповідачем доходів (регулярного, чи нерегулярного, мінливого), а тому не може вважатися виходом за межі заявлених позовних вимог. Зважаючи на відсутність доказів, які б свідчили про нерегулярний та мінливий дохід відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з аліментів у частці від отримуваного ним доходу.
Посилання заявника на те, що відомості Державної страхової каси Швеції про прибуток відповідача не свідчать про його майновий стан є безпідставними, оскільки зазначені відомості надані згідно з інформацією Податкового управління Швеції, а тому є офіційними відомостями про доходи відповідача.
Суди обгрунтовано не взяли до уваги твердження про те, що відповідач неофіційно займається підприємницькою діяльністю та має значно більший дохід, оскільки вони не підтверджені допустимими доказами, а є лише її припущенням.
Постанова Касаційного цивільного суду від 16.10.2018 по справі № 295/4474/15-ц – за посиланням: https://app.pravosud.com.ua/public/docs/6185261/
